Положення про відрядження: поради для небюджетного підприємства

Питання відрядження у небюджетних підприємств завжди викликають неоднозначні реакції. А все тому, що для госпрозрахункових підприємств не існує навіть визначення «відрядження». Тож усі питання доводиться врегульовувати у самостійно створеному Положенні про відрядження 

Коментар до листа Мінекономіки від 21.08.2020 р. №3511-06/51797-07

Положення про відрядження, на нашу думку, має створюватися на основі трьох нормативних документів – КЗпП, ПКУ та Інструкції №59.

Якщо з ПКУ та КЗпП усе зрозуміло, то з Інструкцією №59 не все так просто. Вона поширюється лише на органи державної влади, підприємства, установи й організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.

У цій Інструкції визначені загальні правила та особливості направлення працівників у відрядження по Україні та за кордон. Додаткових локальних актів, які б деталізували питання відряджень, бюджетні підприємства можуть не розробляти.

Для небюджетників варто розробити внутрішні Положення про відрядження на зразок Інструкції №59, у яких деталізувати всі питання направлення працівників у відрядження по Україні та за кордон, починаючи від визначення терміну «відрядження» і закінчуючи поданням звітів після його закінчення.

Особливу увагу слід звернути на норми Інструкції №59, де прямо сказано, що те чи інше питання керівник має право чи повинен урегулювати своїм розпорядженням (додаткові  обмеження на витрачання коштів, маршрут, вихід на роботу в день повернення з відрядження). Хоча такі питання можуть врегульовуватися і безпосередньо в наказі про відрядження кожного конкретного працівника.

Як розробити Положення про відрядження на підприємстві

Зробити це можна так:

взяти за основу Інструкцію №59;

видалити з неї всі норми, які стосуються винятково бюджетників і які підприємство не має наміру запроваджувати;

решту норм змінити та деталізувати відповідно до умов діяльності підприємства;

доповнити її нормами, які в жодному нормативному акті не врегульовані, але вже закріпилися на практиці;

взяти необхідне зі ст. 121 КЗпП та п. 170.9 ПКУ (щодо витрат, які виникають при відрядженні, їх документального підтвердження та оподаткування);

затвердити розпорядчим актом новостворений документ – Положення про відрядження.

Оплата за дні відряджень

Підприємства згідно зі ст. 15 Закону «Про оплату праці» самостійно встановлюють в колективному договорі форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими угодами.

Тож умови встановлення та розміри оплати праці працівників, в тому числі і за період відрядження, підприємства визначають самостійно в колективному договорі або іншому локальному акті підприємства.

При цьому слід враховувати зазначене про оплату за дні перебування працівника у відрядженні у ст. 121 КЗпП

Працівники мають право на:

відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв’язку зі службовими відрядженнями;

виплату добових за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати з найму житлового приміщення;

оплату праці за виконану роботу відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором. Розмір такої оплати праці не може бути нижчим ніж середній заробіток (див схему).

Тобто те, що зазначено у КЗпП, кожному роботодавцю слід дотримуватися неухильно.

Якщо відрядження припадає на вихідні  

У коментованому листі фахівці Мінекономіки зазначили про таку ситуацію наступне.

Відповідно до п. 9 розділу 1 «Загальні положення» Інструкції №59, якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства, а саме за нормами ст. 107 КЗпП.

Але оскільки дія Інструкції №59 поширюється лише на органи державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, то госпрозрахункові підприємства питання щодо відряджень мають врегулювати в колективному договорі підприємства з дотриманням мінімальних гарантій, встановлених законодавством. 

Звісно, якщо колективного договору на підприємстві немає, то врегулювати це питання треба у іншому внутрішньому (локальному) нормативному акті – наказі або Положенні про відрядження.

Тобто робота працівника-бюджетника, який спеціально відряджений для роботи у вихідні дні, оплачується у подвійному розмірі годинної або денної ставки. Як буде оплачуватись така робота для працівника-небюджетника, вирішує він і його роботодавець за домовленістю.

Зверніть увагу! Мінекономіки дозволяє небюджетникам самостійно визначити розмір оплати праці під час відрядження. Проте таке рішення може бути прийняте лише у бік збільшення. Оскільки оплата в подвійному розмірі за роботу у вихідний у відрядженні згідно зі ст. 107 КЗпП є державною мінімальною гарантією в оплаті праці.

За недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті  праці накладається штраф у розмірі 10000,00 грн за кожного працівника!

Отже, враховуючи вищезазначене, небюджетне підприємство може роботу у вихідний у відрядженні оплачувати у подвійному розмірі або в більшому, та ніяк не в меншому розмірі.